Горохівська міська громада
Волинська область, Луцький район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Репортаж із війни

Дата: 23.03.2022 10:24
Кількість переглядів: 292

ДОНЕЧЧИНА: ЗА ДВАДЦЯТЬ КІЛОМЕТРІВ ВІД ЛІНІЇ ВОГНЮ

На східному кордоні, охопленому вісім років поспіль полум’ям війни, незалежність, територіальну цілісність України захищають військовослужбовці 54-ої окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Досі до них не їздили волонтери, бо позиції наших бійців знаходяться дуже близько до ворожих. Однак ні цей факт, ні дорога довжиною 1400 кілометрів в одну сторону не зупинили цьогоріч на початку лютого горохівчанина Віталія Гладуна і його друзів із села Борочиче Мар’янівської територіальної громади Ярослава Садольського й Віталія Нагорняка.

Із бахмутівцями (54 ОМБР базується в м. Бахмут Донецької області) координатор волонтерського центру Віталій Гладун тоді подружився в соціальних мережах, а вже через кілька днів вони міцно тиснули руки волонтерам й раділи чималому доставленому ними вантажу. До слова, в цій частині наразі немає жодного волинянина.

- Всі - наші! Всі ми – Україна, а інакше бути не може! – з цими словами, мовленими Віталієм Нагорняком і Андрієм Лебезуном, повернувшись недавно з-під Києва, де в 72-ій бригаді від початку війни знову служить учасник АТО Ярослав Садольський, ми вирушили на Донеччину. Як завжди, нас охороняла молитва старшого декана Луцького району, настоятеля Свято-Вознесенського храму м. Горохова Православної Церкви України о. Андрія Сидора й супроводжувала підтримка Горохівського міського голови Віктора Годика, подружжя Віталія й Тетяни Гладунів, редактора районної газети «Горохівський вісник» Олега Дідика, які проводжали волонтерський екіпаж із церковного подвір’я.

«ВІД СИНА ВІСТОЧКИ НЕМАЄ ВЖЕ ПІВТОРА МІСЯЦЯ»

У Горохові бус Віталія Нагорняка завантажили генераторами, акумуляторами та іншими запчастинами, вкрай потрібними для військової техніки, а ще – ноутбуком, павербанками, карематами, спальними мішками, маскувальними сітками, теплим одягом, продуктами й смаколиками від горохівських господинь. У Луцьку з волонтерського центру, з яким співпрацює Віталій Гладун, довантажилися ящиками з сухпайками, а в одній із міських лікарень – медикаментами. Їх везли в місто Дніпро. Звідти гуманітарний вантаж від волинян дістанеться до бійців батальйону «Азов» і морпіхів, обороною яких Маріуполя захоплюється світ.

Дніпро зустрів нас пронизливим вітром. Попри тривогу, яка не зникає в очах українців від вторгнення на нашу землю російської орди, дніпряни віталися приязно, наче з давніми хорошими знайомими. Волонтер В’ячеслав втішався ящиками з медикаментами. Їх відразу ж розподілив між місцевими госпіталями.

- У Дніпро тепер привозять тих важкопоранених захисників, яких раніше приймали Харків і Київ. Ліків для них треба багато. Окремі стають дефіцитними, - розповідає чи не найбільшу проблему. А відтак волинянам й особливо волонтерці-лучанці Яні та її колегам дякували-не надякувалися батьки 24-річного морського піхотинця Миколи.

Їхню історію неможливо було слухати без сліз. Свого часу пані Нела і її чоловік Микола благословили сина на вступ у Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. Закінчення навчання збіглося з початком антитерористичної операції на Донбасі. Микола там – із перших днів. Тепер 26-річний морпіх боронить Маріуполь.

-Зі сином немає зв’язку півтора місяці, але він у нас із тих чоловіків, які не відступають. Заспокоюю себе молитвами. Цими днями зустріла ворожку, то вона казала, що Микола живий, - у всіх словах, у кожній сльозинці матері бачилася надія нескорена, як легендарний Маріуполь.

-Віримо, що рідному вдасться передати все, що ви привезли. Принаймні, так обіцяють військові. Потрібні речі, продукти, засоби зв’язку додадуть захисникам маріупольців сили й духу. Крім того, уявляю, як всі вони смакуватимуть пиріжками й варениками, які волиняни ще й гучно підписали «Бандерівські»! – скупо жартував посивілий батько Микола Миколайович.

«ЗА НАШИМИ ПЛЕЧИМА – УКРАЇНА»

У неблизькій дорозі, на вулицях мальовничих українських сіл і величних міст серце чи не щохвилини раділо ненависті українців до осоружних загарбників. На всюдисущих великих барвистих банерах українці здаля посилають услід за руським кораблем танки й усю іншу нечисть, частина якої вже горить у пеклі, а іншу до нього щодня завзято спроваджують Збройні Сили України. Неподалік одного з містечок місцяни ще й спорудили шибеницю й на ній підвісили два опудала. Зверху каліграфічно запевнили: «Смерть ворогам!»

Як то гарно було бачити водночас, що рідна земелька вже чекає своїх орачів! Подекуди на Житомирщині, Вінниччині, Черкащині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині й навіть у ще прохолодній Донеччині, через які стелилася наша дорога, в полях гуркотіли перші трактори. Ними хлібороби запевняли: будемо сіяти золоте зерно не на зло рашистам – на славу України, її перемоги в цій воістину народній війні проти окупантів.

…Зона АТО стрічала нас каретами швидкої допомоги, які рухалися назустріч із пораненими, а місце призначення зустріло нас гуркотом від вибухів. Боляче було думати, що з передової за 20 кілометрів хтось не повернеться.

-Для нас війна триває вже вісім років! Ми тримаємося, бо відступати немає куди. За нашими плечами – діти й Україна, - коментував черговий артобстріл начальник штабу Тарас із Черкащини.

Доки Віталій і Андрій допомагали військовим розвантажувати бус, я насолоджуюся жіночим товариством. Чудовим, бо попри військову форму - дуже жіночним і вродливим.

ПІШЛИ ВОЮВАТИ ЗАРАДИ ДІТЕЙ

Зв’язківцям Насті й Людмилі ще не виповнилося й тридцяти, а обоє служать нарівні з чоловіками вже не перший рік.

Анастасія – з Харківщини. Каже, що пішла на контрактну службу, щоб у мирі підростала її трирічна донечка Ніка. Поки що дівчинку леліють своєю любов’ю батьки Анастасії. Однак їм, а ще Настиній бабусі й дядькові дуже важко під постійними ворожими обстрілами. У населеному пункті, де живуть, немає готівки, а в магазинах – туго з продуктами. Віру в допомогу воскресили горохівські волонтери. Віталій Гладун заспокоїв, спілкуючись по телефону, що неодмінно знайте тих, хто зарадить Настиним рідним продуктами й грошима.

А недавно на передовій дістав важке поранення її коханий Антон. Він уже кілька разів був оперований в одному з львівських госпіталів.

-Антон одужає й повернеться сюди. Будемо воювати обоє стільки, скільки це буде потрібно! – мовила впевнено, наче викарбувала.

Людмила живе на Луганщні. Вдома її чекає мама й дворічний синочок Матвійко. Хлопчик підростає чемним і навіть береться допомагати бабці. Недавно матуся отримала від них відео, де Матвійчик дуже завзято береться підмітати віником хату ще й орудувати не дитячим совочком! Хлопчик поглянув у камеру, ніби відчував: матуся хоч далеко, але обов’язково похвалить своє сонечко.

У Марини з Кривого Рогу вже дорослий син, який вивозить у безпечні місця біженців. Матусею Юлею з Донеччини дуже гордяться тринадцятирічна Аліна, десятирічна Кіра й восьмирічний Максимко. Бути вдома, коли їм навіть здалеку загрожує небезпека, ці матері теж не змогли. Для чималої нинішньої родини, якою стали всі, хто служить у частині, стараються готувати смачно, наче рідним. Цими днями солдатське меню урізноманітнять консервації від волинських господинь і, звісно, пироги й пиріжки, вареники від хазяйок із Горохівської й Мар’янівської територіальних громад.

Дорогоцінними подарунками жінки приймали малюнки юних художників із Горохівщини й казали, що прикрасять ними стіни своїх тимчасових помешкань. Їх зуміли зробити затишними навіть у польових умовах. Відчуваючи доброту Насті й Люди, до них прибився кіт, якого назвали Васильком. Марину і Юлю чекають із їхнього поста пухнастики Міла й Лучик.

«ТАТУ, СКАЖИ СОЛДАТУ, ЩОБ ЗАКІНЧИЛАСЯ ВІЙНА!» –

просила перед від’їздом на Донеччину волонтера Андрія Лебезуна п’ятирічна донечка Саша. А її дев’ятирічна тезка Олександра - квітонька Віталія Нагорняка - передала захисникам малюнок із яскравим сонцем, великим будинком і написом: «Дякуємо Вам, наші захисники!» Дівчатка дуже сумують за дитячим садочком і школою, хочуть знову їздити з мамами й татусями на ставок, відпочивати в лісі. Але дорослим наразі ніколи. Війна. Українські діти це розуміють і не перестають мріяти про мир.

Плакала душа, як бачили їх, зляканих і сонних, в автобусах, на заправочних станціях під час коротких зупинок, на руках у втомлених батьків. Коли поверталися додому, через комендантську годину довелося ночувати в Кропивницькому. Біженців у цьому місті багато, щоб приютити всіх бодай на ніч, місцеві волонтери облаштували пунктом відпочинку один із дитячих садочків. Там нам розповіли ще одну зворушливу історію про сім’ю з Луганщини.

Мама, тато і їх син не залишили здичавіти чи залишитися під завалами своїх улюбленців. Пес, замруживши очі, швидко задрімав на новому місці, а кіт зник, наче його й не було. Шукали муркотуна всі, хто був цього дня в притулку. Не знайшли. Поїхали настільки засмученими, ніби втратили найкращого друга.

Бідака зам’явкав десь між шафами через днів зо три. Господарям, які передбачливо залишили номер телефону, працівники садочку повідомили про знайду, й ті приїхали за нею всім сімейством за сотні кілометрів із Ковеля.

Таких зворушливих до сліз історій про жертв ненависної російської війни в дорозі ми чули й зустрічали дуже багато. На світанку в дитячій спальні, де разом з нами ночували кілька сімей переселенців та їхні домашні улюбленці, мене розбудив дитячий плач. У темноті не розібрала, чи хлопчикові, чи дівчинці він належав. Схоже, маляті наснився якийсь кошмар. У ньому дитя боялося вибуху, а, може, смерті, якої набачилося десь у рідному місті натомість радіти щасливому дитинству. Мама крихітки, на щастя, була поруч. І дитячим видінням, і своєю молитвою благально прошепотіла: «Боже, нехай закінчиться війна!»

Р.S. Перепочивши день після поїздки, у волонтерському центрі Віталія Гладуна бус Віталія Нагорняка волонтери знову завантажили всім, що замовляли бійці й мої нові подружки. Спершу, жіноцтво не дуже вірило, що волиняни, які першими підтримали їх у боротьбі з ворогом, приїдуть знову. Телефонували, писали у вайбер, перепитували. Ми з вами, 54-та ОМБР! Усе буде Україна!



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь