Служба у справах дітей Горохівської міської ради інформує про адміністративну та кримінальну відповідальність неповнолітніх
Багато неповнолітніх, вчиняючи правопорушення або злочини, навіть не замислюються, що вони вже повною мірою підлягають відповідальності за скоєні ними діяння, а якщо й розуміють це – то помилково вважають, що можуть уникнути покарання, думаючи, що відповідальність наступає з більш пізнього віку.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Найменш суворим заходом є зобов’язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим. Цей захід орган адміністративної юрисдикції застосовує тоді, коли він дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправомірність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння і покаявся в ньому. Публічність вибачення при цьому полягає у здійсненні його не тет-а-тет (тобто неповнолітній і потерпілий), а у присутності інших осіб.
Попередження, як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках, попередження фіксується іншим установленим способом.
Догана або сувора догана є заходами морально-психологічного впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання ними встановлених правил поведінки і скоєння правопорушень, що свідчать про формування анти суспільної установки. Догана або сувора догана є жорстокішими заходами стягнення, ніж попередження неповнолітнього. Вони супроводжуються офіційним від імені держави суворим засудженням неповнолітнього правопорушника і скоєного ним діяння.
Передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, складається з накладення на вказаних осіб органом адміністративної юрисдикції зобов’язання з посилення виховного впливу на неповнолітнього правопорушника: здійснення культурно-виховних заходів; роз’яснювальної роботи; систематичного контролю поведінки неповнолітнього та ін. Під особами, що замінюють батьків, розуміються усиновителі, опікуни і піклувальники. Передавати неповнолітнього правопорушника під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, доцільно лише в разі їх згоди і здатності забезпечувати нагляд і відповідний виховний вплив на неповнолітнього. Бажання і згода останнього при цьому не враховуються. Недопустиме передання неповнолітнього правопорушника батьку або матері, що позбавлені батьківських прав, а також батькам або іншим особам, що за рівнем культури і характером своєї поведінки не здатні позитивно впливати на нього.
Також вважається, що порушення неповнолітніми правових норм тим чи іншим чином пов’язане з нездатністю батьків або осіб, які їх замінюють, виконувати свою функцію по вихованню дітей.
Тому КпАП України передбачає, що до батьків або осіб, які їх замінюють, можуть бути застосовані адміністративні стягнення відповідно до ст..184 КпАП .
Окрім того, ч.2 ст.307 КпАП України визначає, що в разі накладення штрафу на неповнолітнього віком від 16 до 18 років, котрий не має самостійного заробітку, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.
Статтею 2 Кримінального кодексу України передбачено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, Злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, тобто яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними та якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.
Разом із тим в ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України передбачений так званий знижений вік з якого може наставати кримінальна відповідальність. У ній зазначається, що особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за вчинення низки злочинів, таких як умисні вбивства, спричинення тяжких тілесних ушкоджень зґвалтування, крадіжки, грабежу, розбою, хуліганства тощо.
В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені наступні критерії: рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить, про можливість вже в чотирнадцять років усвідомити фактичні об’єктивні ознаки та суспільну небезпечність злочинів; значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків; значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.
Статтею 97 Кримінального кодексу України передбачено, що неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, а саме: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. Їх тривалість встановлюється судом, який їх призначає.
До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.
До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт.
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості; за злочин середньої тяжкості; за тяжкий злочин; за особливо тяжкий злочин; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини.